На сьогодні, мабуть не має в читацьких колах людей, хто б не був знайомий із творчістю Анатолія Кичинського, не підпадав під вплив його чарівної поезії.
Анатолій Іванович Кичинський ( 4.04.1950) – поет, прозаїк, перекладач, художник, лауреат багатьох літературно-мистецьких премій, член Національної спілки письменників України та почесний член Національної спілки художників України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, Народний поет України, Заслужений діяч мистецтв України, громадський діяч, Почесний громадянин Херсона, автор понад 20 поетичних книг.
Часто у поета запитують: в якому віці він написав свої перші вірші? І тоді Анатолій Іванович в думках повертається у далекі 50-ті роки, у батьківську хату в селі Преображенка на Херсонщині, коли він уперше, ще несвідомо, запам’ятав свої асоціації між формою письмових знаків і предметами навколишнього світу. Йому було п’ять років, коли мама хімічним олівцем вивела велику літеру «Т», а потім додала до неї ласкаве ім’я його бабусі Олі, що і склало його власне ім’я – ТОЛЯ. У дитячій уяві літера «Т» викликала образ віконної рами з верхньою горизонтальною та нижньою вертикальною перегородкою. Такі образні зіставлення і допомагали розвивати поетичне мислення дитини. Тож починаючи від асоціації віконної рами і першої літери його імені, народжувався поет Анатолій Кичинський.
Від перших дитячих асоціацій до становлення відомого в Україні поета Анатолій Кичинський пройшов великий творчий шлях, сповнений глибоких переживань, пошуків себе в житті й поезії, свого власного творчого обличчя, самовираження, вдосконалення стилю, визнання його як поета. Згодом душевно-духовна, філософська поезія Анатолія Кичинського стає настільки характерною, що автора впізнають за кількома рядками, а уся творчість стає відгуком на час, адже «вічні» мотиви його поезії набувають сучасного звучання.
У 2006 році Анатолій Кичинський отримав найвищу літературну нагороду – Національну премію України ім. Т. Шевченко за збірники поезій «Пролітаючи над листопадом» (2004) та «Танець вогню» (2005).
У поезії Анатолія Кичинського образ Тараса Шевченка подається як символ українського слова і совісті, як моральний орієнтир та внутрішній голос народу. У віршах «Мова», «Слово про Кобзаря», «Пророк», «Шевченкове слово» та інш. ім’я Т. Шевченка неодноразово з’являється як пряме і непряме згадування через образи чи присвяти. Поет показує Кобзаря не просто як історичну постать, а як енергію, що продовжує діяти: «Шевченкове слово – як вітер, як вогонь, як земля…». Також у своїх творах поет звертається до тем, характерних для Тараса Шевченка: долі України, її народу, мови як святині, тож перегук цих мотивів свідчить про наслідування ним невмирущої спадщини великого Кобзаря.
Обидві його збірки «Пролітаючи над листопадом» та «Танець вогню», за які поет був удостоєний Шевченківської премії, складаються з глибокої філософської лірики, що полягає в осмисленні людського життя як частини духовного і природного світу та експресивної, енергійної, життєстверджуючої поезії, що розкриває внутрішню енергію людини та її творчу силу. В них поєднались традиції української поезії (зокрема Тараса Шевченка) із сучасністю, глибока філософія, яскрава образність і висока поетична майстерність автора.
Життя – це не коло, стверджує поет, а спіраль, що символізує свободу, розвиток та зростання людини, життєву силу та рух:
Переймаючи досвід оцей, розірви
Хоч би коло, в якому ти вічно в опалі.
Розірви і скрути у спіраль – і живи!
По спіралі живи і вмирай по спіралі.
(Вірш «Коло» з книги «Пролітаючи над листопадом»)
Звання Народного поета – то є вища довіра читача до творця.
Де б не бував Анатолій Іванович сьогодні, він, як і в мирні часи, багато зустрічається з людьми– з переселенцями, серед яких є і його земляки і з місцевими мешканцями: рівнянами, івано-франківцями, одеситами. У характерній для нього харизматичній манері письменник говорить про поезію, читає свої вірші, демонструє картини, намагаючись достукатися до кожного серця, змученого тяжкими роками останніх випробувань. І стається магія! Музична ритміка його віршів, його незрівняне авторське читання роблять свою справу – присутні, хоч на деякий час, переносяться в захоплюючий світ поезії, забувають про свої негаразди, про втрачений дім, про постійний неспокій, про страх перед майбутнім.
В одному з інтерв’ю поет розповів про свою участь у фестивалі «Слов’янські обійми», що проходив у Варні в 2008 році і поділився своїм відчуттям, що «…поезію таки люблять, до неї горнуться». Тож і він щиро розкриває обійми до своїх читачів, прищеплюючи любов до українського слова й поезії як гілку до дерева життя.
У 2024 році Херсонський обласний краєзнавчий музей побудував виставку «Херсон звідусіль» з ініціативи викладача ХГУ Миколи Гоманюка та членів Центру культурного розвитку «Тотем». Метою проєкту була підтримка та єднання людей, що залишили Херсонщину не за власним бажанням, а з причини тимчасової окупації 2022 року. На заклик надіслати поштові картки з усіх місць України та закордону, де знаходились херсонці, перша карточка, що надійшла в рамках проекту була від Анатолія Кичинського. В інтерв’ю журналістам він сказав, що для нього сьогодні важливими є три слова: «ЯК НАЙШВИДШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ!». Саме з такими словами він звернувся до своїх земляків, надіславши власноруч зроблену поштову карточку з зображенням синього неба й золотого поля з Івано-Франківщини.
Творчість Анатолія Кичинського і сьогодні залишається гармонійною, поєднуючи в собі ліризм і чуттєвість, естетичну довершеність, цілісність сприйняття навколишнього світу, виразну національну ідентичність, духовність та музичність мови.
…А з’явитись на білий світ
було б варто хоча б задля того,
аби хоч би на мить осліпнути
від усмішки щастя земного.
(Вірш «Було б варто» із книги «В гості до себе»)
Херсонщина шанує, пишається своїм талановитим земляком – співцем життя, краси та вічної любові!
Т.А. Акказієва, старша наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею
