Журналіст – дуже відповідальна професія. Його робота полягає в тому, щоб оперативно й достовірно інформувати суспільство про події, факти та явища, які в ньому відбуваються, розкривати їхні причини й показувати наслідки, виявляти порушення законів і відображати різноманітність поглядів, а ще займатися просвітництвом – поширювати знання про науку, культуру, історію, економіку країни. Кожен час ставить свої болючі, термінові питання, і саме журналіст висвітлює їх вирішення.
На долю нашого земляка Абрама Яковича Фрімана(29.07.1923–23.01.1975) випав післявоєнний період в історії України та відбудови її промисловості. Він належав до покоління журналістів, які після закінчення Другої світової війни прийшли до редакцій газет та журналів і зайняли місця кореспондентів та спецкорів на всіх напрямках і ланках журналістської роботи.
З опублікованих біографій Абрама Фрімана відомо, що він народився 29 липня 1923 року в селі Маячка Новотроїцького району на Херсонщині. Його переїзд до Запоріжжя може бути пов’язаний із індустріалізацією країни у 1930-х роках, коли багато родин з Херсонщини переїжджали працювати на будівництво Дніпрогесу та інші новобудови, але це тільки гіпотеза. Відомо, що він був учасником Другої світової війни, дістав поранення та був нагороджений орденом Червоної Зірки у січні 1945 року.
Після закінчення війни Абрам Фріман повертається до Запоріжжя і працює завідувачем відділу газети «Большевик Запорожья», яку згодом було перейменовано на «Индустриальное Запорожье». Треба зауважити, що професію журналіста він опанував на практиці, вже після війни. На той час редакції гостро потребували працівників. Багато журналістів загинули або ще не повернулися з фронту, тому на керівні посади нерідко призначали здібних людей без профільної освіти. Абрам Фріман, окрім вміння писати, володів ще й організаторськими здібностями. В одній із його біографій зазначено, що він «постійно навчався, займався самоосвітою, читав наукову літературу, на практиці вивчав нелегку професію журналіста».
Редакція високо оцінювала його професійні якості, і в 1948–1950-х роках молодий журналіст був направлений спеціальним кореспондентом на Дніпробуд. Під час Другої світової війни особливо великих втрат зазнали індустріальні райони Придніпров’я та Донбасу, де велися запеклі бойові дії. Саме у другій половині 1940-х років було розпочато масштабні роботи з відновлення металургійних комбінатів, шахт, електростанцій, машинобудівних підприємств, мостів, транспортних магістралей. Особливу увагу приділяли об’єктам, які визначали економічний потенціал країни. Символами післявоєнної відбудови стали Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» та інші промислові гіганти. Післявоєнна журналістика відігравала важливу роль у висвітленні процесів відновлення країни. У вирії таких подій і гартувався журналістський досвід Абрама Фрімана.
Набувши практичного досвіду, він у 1961 році заочно закінчує Московський університет ім. М. В. Ломоносова. У 1970 році Абрам Якович здобуває науковий ступінь кандидата філологічних наук. До 1975 року він понад 30 років працює в одній із найбільших обласних газет «ИндустриальноеЗапорожье», друкується у фахових союзних журналах. Як кандидат філологічних наук досліджує теорію журналістики та публіцистики. Серед найвідоміших його публікацій: «Публіцистика і статистика», «Думки і аргументи», «Мова цифр», «Ясність і доступність викладу», «На глибині рядка», «Популярно – значить просто, конкретно». Ці та інші його дослідження були присвячені тому, як зробити журналістський текст одночасно точним, аргументованим і зрозумілим для широкого читача.
Книга «Днепровские огни» («Політвидав України», 1976) була написана саме для широкого читача. Розповіді про відбудову Запоріжжя після Другої світової війни, про відновлення його промислових гігантів та енергетичного комплексу міста на Дніпрі уособлювали собою відбудову всієї післявоєнної країни. Авторами документально-публіцистичної збірки нарисів стали журналісти Андрій Клюненко, Володимир Рєпін, Абрам Фріман, Олександр Шерстюк та Іван Щербак. Це були нариси насамперед про людей – інженерів, будівельників, металургів, енергетиків, фронтовиків, які після війни відбудовували місто та його промисловість. У книзі використано спогади очевидців, документальні матеріали, журналістські нариси.
Для журналіста Абрама Фрімана ця тема була особливо близькою. Багато подій і людей, описаних у книзі, були йому відомі з власного журналістського досвіду, це було його покоління. Саме тому його нариси вирізняються документальною точністю, увагою до деталей і живими портретами учасників. Книга отримала широкий позитивний відгук за публіцистичну майстерність, і у 1977 році, на жаль, уже після смерті Абрама Яковича, авторський колектив був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка.
Колеги та ті, хто знав Абрама Яковича особисто, поважали його за високий професіоналізм, уміння писати живою мовою, ніколи не втрачати почуття міри, за відсутність пафосу в текстах та репортажах. Його характеризували як людину стриману, інтелігентну, віддану своїй професії.
Майже все життя Абрама Яковича Фрімана минуло у сусідній Запорізькій області. Але ми, херсонці, вважаємо його нашим земляком, бо на Херсонщині, у селі Маячка, починався його життєвий шлях, який він пройшов гідно і став відомою людиною, яку знають в Україні як талановитого журналіста, прозаїка, науковця, Шевченківського лауреата.
