У 2026 році Херсонський обласний краєзнавчий музей, відзначаючи 65-у річницю від дня впровадження Національної премії України імені Тараса Шевченка, розпочинає серію інформаційно-просвітницьких публікацій про наших земляків-херсонців, видатних представників у галузі літератури, театру та кіно, музики, художнього мистецтва, нагороджених цим почесним званням.
Шевченківську премію було засновано 20 травня 1961 року Постановою Ради Міністрів УРСР як Республіканську премію імені Т.Г.Шевченко для відзначення видатнихтворів у всіх галузях мистецтв. У 1999 році вона отримала сучасну назву – Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Розпочинає наш цикл розповідь про видатного українського актора театру та кіно, Народного артиста СРСР, лауреата Державної премії України імені Т.Шевченка Пономаренка Євгена Порфировича (1909-1994).
Євген Пономаренко: життя за покликом серця
Євген Пономаренко народився 9 березня 1909 року в місті Херсоні у трудовій, але дуже творчій родині Порфирія Савича та Марії Василівни Пономаренків. Любов до театру хлопчик успадкував від діда та тітки по материнській лінії, які захоплювалися акторством, брали участь у виставах та багато часу віддавали аматорській сцені. Робота бухгалтера не задовольняла творчу натуру батька Євгена, тож він знайшов собі місце у місцевому театрі, виконуючи обов’язки суфлера. Дома хлопчик був присутній при емоційних обговореннях дорослими п’єс, репетицій та й взагалі розмов про театр. Здавалося б, невелике місто Херсон, а театр в ньому шанували, тягнулися до нього люди усіх соціальних верств від інтелігенції до простого трударя. Тож рішення стати актором прийшло майже відразу, як тільки Євген уперше вийшов на сцену херсонського клубу. Благословення стати професійними акторами Євген та його брат Анатолій отримали від батьківського товариша Юрія Шумського, який на той час жив в Херсоні, заснував у місті в 1917 році професійний українській театр, а після громадянської війни – драматичну студію. Згодом Ю.Шумський став відомим актором та театральним діячем на терені театрального українського мистецтва. Тож не без впливу Шумського брати Пономаренки подалися на сцену.
Творча діяльність Євгена Пономаренка на професійній сцені почалася у 1926 році в Одеському українському драматичному театрі, якому він віддав 10 років свого творчого життя, зігравши чимало різнопланових ролей. Але саме Академічний український драматичний театр ім.І.Франка став для нього «Alma mater», в якому він прослужив більше ніж піввіку, там по-справжньому розкрився його талант митця, було створено цілу низку незабутніх образів у вітчизняній й зарубіжній класиці. Він був різноплановим актором, який однаково чудово вживався як в героїко-романтичні, так і гостро-характерні, реалістичні образи. Євген Пономаренко у ролі дон Карлоса (однойменна п’єса Ф.Шиллера), Олега Кошового («Молода гвардія» О.Фадєєва),поета-філософа Тараса Шевченко («Петербурзька осінь» О. Ільченка), Хлестакова («Ревізор» М.Гоголя), Васі(«Платон Кречет» О. Корнійчука), Гайдамаки(«Гайдамаки» Л. Курбаса) та в багатьох інших ролях проявив себе як багатогранна, яскрава, самобутня особистість і надзвичайний професіонал. Окрім театру Євген Пономаренко відкрив для себе чарівний світ кіно, яке подарувало йому ролі у знакових фільмах «Кармалюк», «Нескорені», «Іванна», «Киянка», «Партизани в степах України» та інших. Драматург Олександр Корнійчук дав високу мистецьку оцінку, щодо творчості Є.Пономаренка, відзначивши його широкий діапазон від глибокого реалізму до чаруючої романтики, вміння передавати підтекстом милозвучність рідної мови та кропіткупрацю над виразністю сценічної мови.
За все життя Євген Пономаренко зіграв більше 150 ролей у театрах та знявся в 15 фільмах. У 1971 році двоє наших талановитих земляків, виконавців головних ролей у виставі «Пам’ять серця» ,Пономаренка Євгена Порфировича та Куманченко Поліну Володимирівну разом з драматургом, автором п’єси О.Корнійчуком, режисером О.Алексідзе та групою акторів театру удостоїли нагородженням Державною премією УРСР ім. Тараса Шевченка. На тривалий час вистава «Пам’ять серця», що розповідала про драматичну історію кохання, війну та незгасні людські почуття, стала візитівкою франківців й улюбленою виставою театралів.
В особистому житті Євген Порфирович був щасливою людиною. Його обраницею стала прекрасна волинянка, яку називали поетесою української сцени, відома талановита акторка театру та кіно Наталія Михайлівна Ужвій. Їх поєднала сцена у 1936 році. Жінка з іконописним обличчям, з великими блакитними очима, стрункою постаттю й співучою волинською вимовою, з першого погляду і на все життя полонила серце Євгена Пономаренка. Вони прожили понад 50 подружніх років. Євген Порфирович пережив кохану дружину на вісім років. Він залишив театральну сцену, після смерті дружини у 1986 році. Упорядкував сімейний архів і пішов із життя у віці 85 років після тяжкої хвороби.
У січні 2026 року Київський Національний академічний драматичний театр ім.І.Франка відзначив 106 років від дня заснування. Театр продовжує багаті традиціїукраїнського драматичного мистецтва, а наш славний земляк Євген Пономаренко залишається легендою франківської сцени, Народним артистом, Лауреатом Шевченківської премії, шанованою людиною з херсонським корінням.
Т.А. Акказієва, старша наукова співробітниця Херсонського обласного краєзнавчого музею
