Перші зерна віри Христової висіялися на нашій землі майже 2 тисячі років тому: жителі стародавніх поселень на берегах Дніпра ще у І столітті н. е. почули проповідь Євангелія від Святого апостола Андрія Первозванного. А коли у 988 році Київська Русь приєдналася до християнського світу, учасниками хрещення, імовірно, стали й мешканці торгового міста Олешшя, яке було розташоване в Пониззі Дніпра, на острові, що нині носить назву Великий Потьомкінський, неподалік сучасного Херсона. У давньоруському літописі Олешшя вперше згадується в 1084 р., але дослідники, виходячи з датування археологічних знахідок, вважають, що на той час місто існувало вже близько 100 років. Ця гавань у гирлі Дніпра, при виході у Руське (Чорне) море, була важливою ланкою на Великому шляху «з варягів у греки» (від Скандинавії до Візантії). В ХІ столітті Олешшя стало оплотом Русі у розвитку торгівлі й судноплавства, і коли місту загрожувала небезпека, київські князі йшли до Білобережжя, Олешшя, боронити «отець своїх й дідів своїх шляхи». У мирний час це були гостинні ворота Руської держави: сюди приходили каравани купецьких суден з заморськими товарами, які перевантажувались на річкові човни; тут зустрічали й супроводжували до Києва іноземних послів, кандидатів у київські митрополити, призначених патріархом Константинопольським.
Серед населення Олешшя певну частку складали «гречники» – грецькі купці й торгові агенти, а також «корсунці» – вихідці з Корсуня, як на Русі називали Херсон Таврійський (середньовічна назва Херсонеса, заснованого стародавніми греками на узбережжі Чорного моря, на місці сучасного Севастополя). Вони складали найбільш ранню християнську громаду Олешшя, яку згодом поповнили хрещені русичі. Чи існували на Олешші християнські православні храми? На це питання відповіді ще немає, воно потребує подальших досліджень. Але на користь позитивної відповіді промовляє той факт, що на «Городищі», як називають найвищу ділянку Великого Потьомкінського острова, археологи виявили залишки спаленої будівлі, велику кількість людських кісток, черепів зі слідами шабельних ударів. Оскільки Олешшя відносять до типу неукріплених міст, то можна припустити, що на пагорбі знаходилася церква. Саме тут шукали порятунку жителі Олешшя, коли у 1223 році монголо-татарські загони захопили й зруйнували місто.
Від часів Стародавньої Русі минали століття, але світло православ’я вже ніколи не згасало на нашій землі. Його зберігали покоління українських селян, козаків, подвижників віри.
У XVIII столітті Російська держава перетворилася на могутню імперію. Її прагнення відвоювати у Османської імперії Північне Причорномор’я спиралося на ідею повернення колишніх володінь православної Русі. Масштабний геополітичний план, який отримав назву «Грецького проекту», передбачав також утворення нової Грецької держави з центром у Константинополі, тобто, відродження православної Візантії – «хрещеної матері» Київської Русі. Після перемоги у російсько-турецькій війні 1768–1774 років, на приєднаних до Росії землях Причорномор’я було утворено нову єпархію, котра отримала назву Херсонської і Слов’янської (Славенської). На місце її першого архієпископа у 1775 році був запрошений Євгеній Булгаріс – грек, визначний діяч грецької й російської православних церков, богослов і письменник, вчений-лінгвіст й математик. Того ж року уряд прийняв рішення про заснування на нових російських землях міста-фортеці з чорноморською суднобудівною верф’ю й торговельною гаванню. Назву для нового міста –« Херсон» – обрав намісник Новоросії князь Григорій Олександрович Потьомкін. Але тільки 18 червня 1778 року, після довгих дискусій про розташування міста, імператриця Катерина ІІ підписала указ «Про призначення місця для влаштування на Лимані гавані й верфі та найменування його Херсоном». Так почалася історія нового Херсона, названого на честь і в пам’ять святого хрещення у 988 році в Херсоні Таврійському Київського князя Володимира Великого, якого нащадки й Православна церква за хрещення Русі нарекли Святим Рівноапостольним князем. Герби Херсона, Херсонської й Таврійської губерній, завжди включали зображення православного хреста, як основний геральдичний елемент й символ історії цих земель.
Після заснування Херсона минуло лише дев’ять років, а місто вже налічувало понад 40 тисяч жителів; міцна Херсонська фортеця охороняла адміралтейську корабельню на березі Дніпра, де створювався Чорноморський флот. У 1787 році Катерина ІІ вирушила у безпрецедентну подорож до південних кордонів імперії: з Петербурга до Криму. Серед причин такого рішення було не тільки бажання подивитися на приєднані до Росії землі, оцінити діяльність князя Потьомкіна, спрямовану на їх заселення та економічне засвоєння: наближалося 800-річчя хрещення Русі, й цариця прагнула пройти шляхом Святого Володимира – водами священного Дніпра до нового Херсона й Криму. У травні 1787 року, під час перебування Катерини ІІ у Херсоні, відбувся урочистий спуск на воду кількох військових суден. Одне з них, 70-гарматний лінійний корабель, отримало назву «Володимир» («Святий Володимир»). Подорож завершилася в Севастополі, на місці Херсона- стародавнього, де на хвилях Чорного моря салютував з усіх гармат флот, побудований у Херсоні- новому.
К. Д. Чорна,
завідувач науково-експозиційного відділу історії краю до 1917 року
