В останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У цей день ми згадуємо мільйони загиблих українців у 1921-1923 роках, в найстрашніші, влаштовані тоталітарним сталінським режимом 1932-1933 роках, у 1946-1947 роках. Ми запалюємо свічку й відчуваємо мороз по шкірі. Українці пережили цей жах, пережили й перемогли. І безневинні жертви голодоморів заморені, замордовані, але не забуті!
Пропонуємо вашій увазі віртуальну виставку, на якій представлені свідоцтва злочинної діяльності радянської влади проти українського народа.
У Херсонському обласному краєзнавчому музеї зберігаються унікальні експонати, які свідчать про страшні роки голодоморів на Херсонщині.
Серед них світлини Гавриїла Людвіговича Раппепорта – відомого фоторепортера початку XX століття.
Під час голодомору 1920-х років Раппепорт зробив ряд фотографічних знімків, що відобразили жахи голодомору на Херсонщині.
Підвода з трупами. 1920-ті роки. Херсон. Фото Г.Раппепорта
На порозі хати – людина, що вмерла від голоду. Херсонщина. 1920-ті роки. Фото Г.Л.Раппепорта
Вози з померлими. Херсон. 1920-ті роки. Фото Г.Л.Раппепорта
Виснажені голодом селяни Херсонщини. 1920-ті роки. Фото Г.Л. Раппепорта
Депутати з Волині відвідують херсонську лікарню, в палатах якої виснажені від голоду люди. 1920-ті роки. Г.Л.Раппепорт
Також у музеї зберігаються оригінальні щоденники і малюнки Григорія Михайловича Трояна, уродженця с. Нововоскресенське Нововоронцовського району Херсонської області. Він засвідчив жахливу картину голодомору 1932-33 років у рідному селі. Тут він і пережив ці трагічні події, які назавжди закарбувалися у пам’яті. Адже на очах малого хлопчика вимирали цілі сім’ї. Пережиті спогади вилилися у написання серії плакатів та розповідей про страшні голодні часи. Роботи, виконані в стилі примітивізму, намальовані фломастерами.
Спогади, пережиті в дитинстві, Григорій Михайлович опублікував у 2008 році в книзі «Голодомор-33». Наприклад, автор згадує хлопчиків-жебраків, які невідомо звідки прийшли до села. Ці безпритульні та голодні діти жебракуючи ходили по хатах та співали пісень, деякі з них врізалися у пам’ять Г. М. Трояну :
«А на хаті серп і молот.
А у хаті – смерть і голод.
Нема хліба, нема сала:
Все Московія забрала».
Або ж :
«Йосип Сталін, сучий сину,
Всохли б тобі руки –
Як ти кинув Україну
На голодні муки…»
Згодом хлопчиків не стало. В перші дні весни батько автора книги разом із односельчанами зайшов до напівзруйнованої хати. Заглянувши до печі вони побачили дитячі скелети, то були скелети Сеника й Андрійка. На тіла їх страшно було дивитися, адже руки, ноги й животи були погризені пацюками. Цю страшну картину Г. Троян зобразив на одному із плакатів, переданому до музею.
У нинішній війні росія переслідує ту саму мету, що й під час голодоморів – геноцид українського народу. Вона використовує схожі інструменти підкорення та інформаційні технології. Але сьогодні ми маємо власну державу й армію. І завдяки цьому можемо успішно протистояти ворогу.
О 16.00 запаліть свічку на знак пам’яті про тих, хто загинув страшною смертю від голоду. Передайте тепло, допоможіть тим, хто сьогодні бореться, аби більше цього ніколи не сталось!
Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!
73