ПАВЛО ГРОМОВЕНКО: «Моя колиска – скіфський степ»
Павло Федорович Громовенко (1941-1997) – видатний український актор, майстер художнього слова, народний артист України (1985), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993).
Його життєвий шлях розпочався у селі Хрещенівка Нововоронцовського району на Херсонщині. Народився Павло 24 червня 1941 року, тож воєнне та повоєнне дитинство майбутнього митця було важким. Трагічно склалася доля його родини – батько пропав безвісти під час війни, а мати загинула від вибуху міни 1945 року, тож дитинство хлопчика минуло в сирітстві та злиднях.
Після смерті матері про нього з братом піклувалися рідні дід та бабця. Так тривало до голоду 1947 року, через який дітей довелося віддати до Нововоронцовського дитячого будинку. Згодом, у 1948 році, родичі забрали його до себе у Хрещенівку, і життя в дитбудинку залишилося в минулому.Закінчивши середню школу, розпочав свою робітничу біографію: працював теслею, бетонником, кочегаром, вантажником на Донбасі, в Нікополі, згодом переїхав до брата у місто Орськ, де вперше і познайомився з театральним мистецтвом, відвідуючи драматичний гурток Південно-Уральського машинобудівного заводу. Так у праці й у прагненні до прекрасного проходило становлення юнака як особистості.
Після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, його подальша кар’єра була пов’язана з Київськимтеатром оперети (1967-69), Київським Національним академічним драматичнимтеатром ім. І. Франка (1969-1977), КиївськоюНаціональною філармонією (1977-1997), Павло Федорович працював на українському радіо та телебаченні – звідси така жанрова різноманітність актора.
Творчий доробок Павла Громовенка у Київській державній філармонії складався з серії моновистав: «Стою на землі», «Моя колиска – скіфський степ», «Вінок сонетів», «Із забуття – в безмежність» та інші. Треба зазначити, що моновистава це особливий театральний жанр, що вимагає від актора високої професійної майстерності та здатності самостійно створювати повноцінний художній світ на сцені, коли ти один на один із глядачем і не маєш права на помилку чи фальш. ЇЇ головна сила – у глибокому психологізмі, емоційній щирості та близькості до глядача. Невипадково однією з найвідоміших його програм стала моновистава «Моя колиска – скіфський степ». Уже сама назва літературної композиції відсилає до південного українського степу – історичного простору Херсонщини, де минуло його дитинство. У цій моновиставі образ степу поставав не просто як пейзаж, а був символом батьківщини, історичної пам’яті та українського коріння. Вистава, побудована на українській поезії, прозі, пісні та романсі,стала однією з найвідоміших монокомпозицій митця, художнім підтвердженням його любові до степової України.
За свідченням біографічних джерел, творчість Павла Громовенка вирізнялася глибоким патріотизмом, увагою до української культури та історичної пам’яті. Зі сцени філармонії, у виступах на радіо та телебаченні майстер художнього слова знайомить слухача з невмирущими творами О. Олеся, Є. Плужника, П. Тичини, М. Хвильового, І. Багряного, В. Стуса та інших письменників. Чималу частину свого творчого життя він присвятив популяризації творів українських поетів – від Тараса Шевченка до представників Розстріляного відродження.
Значне місце в творчості Павла Громовенка належало поезії Тараса Шевченка. Програма «Ми не лукавили з тобою» (1984) була однією з найвідоміших й найскладніших у творчості митця. Ця літературна композиція складалася з творів Тараса Шевченка і була названа за рядком із його поезії «Доля»:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Особливість програми полягала в тому, що автор обрав не лише ліричні, а й гостро громадянські твори Шевченка, До неї входили, зокрема, поеми «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненародженим…» («Посланіє»), «Розрита могила», у яких звучали мотиви національної гідності, боротьби проти поневолення та критики імперського гніту. Через такий ідейний зміст радянська влада заборонила програму, офіційно визнавши її «соціально шкідливою». Треба визнати, що заявити таку програму в умовах радянської цензури змогла б не кожна творча людина і це характеризує Павла Громовенка як правдолюбця, це був його своєрідний акт духовного спротиву.
«Шевченко – це людина широкої ерудиції, європейський інтелігент, який своє життя, помисли й талант присвятив своєму народові», – висловлював свою думку актор. Саме таким представ Шевченко у програмі – не як «революційний демократ», а як мислитель, патріот, громадянин високої культури. Ця композиційна лінія згодом отримала продовження у його знаменитій програмі «Та не однаково мені…», за яку митець став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка у 1993 році.Програма була створена у 1989-1992 роках до 175-річчя від дня народження Тараса Шевченка і стала вершиною творчості майстра художнього слова Павла Громовенка. У ній Тарас Шевченко постає як великий гуманіст, духовний провідник українського народу. Програма стала визначною подією українського культурного життя.
Виступи народного артиста Павла Громовенка вирізнялися високою культурою слова, патріотизмом і глибоким осмисленням української класики, особливо творчості Тараса Шевченка.
Херсонщина для Павла Федоровича Громовенка була не лише місцем народження, а й головним джерелом його духовної енергії. Образ степу, пам’ять про трагічне воєнне дитинство , народнопісенна культура рідного краю стали основою його мистецтва художнього слова і найяскравіше втілилися у програмі «Моя колиска – скіфський степ».
На батьківщині завжди пам’ятали свого відомого, талановитого земляка. Його постійно включають до переліку найвидатніших уродженців краю, херсонські бібліотеки присвячують йому окремі біографічні матеріали, а Херсонський обласний краєзнавчий музей збирає та формує особистий фонд митця. Показово, що у 2024 році в рідній Хрещенівці одну з вулиць було названо на честь Павла Громовенка, що стало символічним поверненням митця до своєї малої батьківщини.