#колекція_музей_херсон
Пограбування росіянами краєзнавчого музею у 2022 році стало важким ударом для херсонської спільноти. Звичайно, вивезти усі 180 тисяч експонатів рашисти не змогли. І ми починаємо розповідь про ті музейні предмети, які збереглися і, сподіваємося, у найближчий час зможуть порадувати херсонців.
Серед варварськи пограбованих експозицій і фондів була виставка «Над Дніпром козацьким». Рашисти не погребували козацькими артефактами. Музейники переживали втрату кожного експонату і особливо народної картини «Козак Мамай».
У результаті інвентаризації нас очікував приємний сюрприз. Наш «Козак Мамай» напередодні війни завбачливо «сховався» у реставраційних майстернях. Отже чекаємо на припинення обстрілів для того, щоб подивитися на нашого героя, який відмовляється від підкупу на картині, а в житті йому наслідують героїчні херсонці, які скрізь тортури окупації пронесли любов до своєї Батьківщини.
Нагадаємо, що кожна постать і предмет на картині невідомого народного майстра символічні. Козак уособлював народну силу духу, незламність волі в боротьбі з поневолювачами. Але зображений він не на війні, а в мить перепочинку. Стомлений від постійних воєн, які перетворювали квітучу Україну на розорену пустку, він сідає під дубом, що символізував міць народу, кладе осторонь зброю і бере до рук бандуру.
Музичний інструмент вказує на надзвичайну пісенність і добру вдачу українця. Бандуру можна вважати ще й зброєю, що не гірша за шаблю. Під її акомпанемент співалися історичні пісні про мужніх предків і сміливих сучасників. Тож вороги боялися і ненавиділи бандуристів не менше ніж воїнів.
На полотні зображено і ворогів українського народу. Ми бачимо пана, що спокушає козака горілкою, але погляд воїна і музиканта відведений вбік, як ознака незгоди на зраду.
Ми ж будемо чекати на повернення не тільки картини «Козак Мамай» а й миру на наші землі і тоді заспіваємо козацьку пісню, рядки якої бачимо на картині: «Гей бандуро моя золотая, коли б до тебе жінка молодая , се коли б і плясали до лиха. Що не один чумак цурався грошей, а бо як заграю то не один поскаче, а подождавши з того весілля не один заплаче»!