Каховський район

Проти військ противника поблизу Каховки діяли 2-а гвардійська і 44-а армії 4-го Українського фронту. Першим населеним пунктом району, звільненим від ворога 30 жовтня 1943 року, була Щербинівка (нині Тавричанка). Наступного дня були звільнені Заозерне і Червоний Перекоп. Цього ж дня частини кінно-механізованої групи «Ураган» 4-го Українського фронту з боєм оволоділи населеними пунктами Коробки, Роздольне та хутором Кислим. Уранці 31 жовтня 1943 року зав’язались бої на околицях Каховки. Гітлерівці, прикриваючи паромну переправу і війська, які відступали, запекло оборонялися. Бої за місто вели частини 6-ї гвардійської Волноваської механізованої бригади 2-го механізованого корпусу (комбриг гвардії полковник Ф.М.Батраков) і 3-ї гвардійської стрілецької дивізії (комдив гвардії генерал-майор К.О.Цаліков).

Воїни 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу мали завдання не втягуватися в затяжні бої, а наносити несподівані удари. Дочекавшись підходу частин 2-го гвардійського механізованого корпусу, вони спрямували подальший удар на південь – у напрямку Ключового, Британів, Козачих Лагерів, Цюрупинська. Мехкорпус, оволодівши Любимівкою, повів наступ на Каховку, однак через впертий опір ворога припинив його. 4-та мехбригада вийшла в район Британів і почала готуватися до форсування Дніпра.

Пізно ввечері 1 листопада 1943 року частини 3-ї гвардійської стрілецької дивізії увірвались у Каховку і всю ніч вели вуличні бої. Вранці їм на підмогу прийшла 417-та стрілецька дивізія. Разом вони завершили звільнення міста від фашистів 2 листопада 1943 року. Цього ж дня радянські воїни захопили плацдарм на правобережжі в районі Новоберислава. Однак утримати його не вдалося. 1 листопада 1943 року було звільнено Федорівку, Волинське, Дмитрівку. Дудчине, Архангельську Слободу, Семенівку, Кам’янку, Чорнянку, Малу Каховку. 2 листопада  1943 року була звільнена Василівка – останній населений пункт Каховщини.

22 березня 1944 року під час визволення Херсонщини, неподалік від рідного села Любимівки Каховського району загинув 19-річний Іван Зюзь. Під час прориву через Сиваш він виявив неймовірну мужність і відвагу, тяжко поранений, до останнього подиху продовжував бій. Посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У боях на території району загинуло і померло від ран 459 радянських воїнів.