Зв'язок Миколи Дмитровича Лагути з Херсонським історико–археологічним музеєм

В українському краєзнавчому русі завжди брали активну участь педагоги навчальних закладів різного рівня. Одним із таких представників на півдні України був Микола Дмитрович Лагута – краєзнавець, педагог, археолог.

Народився М. Д. Лагута 22 листопада 1895 р. у м. Миколаєві в родині звичайних робітників. По закінченні гімназії вступив до Харківського університету на історико–філологічний факультет. У 1916 р. перевівся до Новоросійського університету. Та завершити освіту не вдалося через події 1917 р.

У 1918 р. він повертається до рідного Миколаєва, вступає до міського осередку «Просвіти» і деякий час викладає українську мову у різних навчальних закладах. Бурхливі події того часу спонукали молодого чоловіка до активної громадсько–політичної діяльності і як він сам пише в анкеті: «с лета 1919 и до февраля 1920 был сочувствующим в николаевской организации коммунистов- боротьбистов, принимал участие в издательстве их органа – газеты «Революційна боротьба» летом 1919 г.»[1].* За часів денікінської окупації міста був мобілізований до студентської роти та направлений до Сімферополя. 1920 року повернувся додому і розпочав трудову діяльність – працював викладачем українознавства у Миколаївському інституті народної освіти та читав курс української мови та літератури, а також всесвітньої літератури і краєзнавства.

У 1922 р. припинило існування Одеське товариство історії і старожитностей, замість нього у 1923 році була створена Одеська комісія краєзнавства, яка об’єднувала дослідників Північного Причорномор`я. У березні то ж року виникло наукове товариство імені Миколи Аркаса при ВУАН. З цього часу миколаївець М. Лагута став його секретарем та проводив науково-дослідницьку роботу з виявлення та фіксації пам’яток, що були пов’язані з подіями міста і краю.

Микола Дмитрович запровадив у ВУЗі читання курсу краєзнавства, його підтримала група викладачів Миколаївського інституту народної освіти. Результатом такої плідної колективної праці стало видання «Миколаївщина. Краєзнавчий збірник» (1926 р.). Передвісником цього видання був робочий відтиск розділу, який написав М. Д. Лагута «Історичні місця, пам’ятки старовини і мистецтва на Миколаївщині». Тираж 100 екземплярів. У Херсонському краєзнавчому музеї зберігається один з таких примірників з дарчим написом : «Вельмишановному В. І. Гошкевичу від молодого краєзнавця. Микола Лагута. 19/24.VIII. 1926 р.».

У своїй роботі М. Лагута неодноразово посилається на думку В. І. Гошкевича і віддає йому шану: «Найбільшим, найкращим музеєм щодо вивчення пам’яток Миколаївщини є звичайно Херсонський Археологічний музей, де зосереджено чимало різних експонатів, що зібрано В. І. Гошкевичем»[2]. А вже в кінці листопада до херсонського музею надійшов і сам збірник «Миколаївщина». Через рік Микола Дмитрович подарував Віктору Івановичу ще одну свою роботу «Хронология главнейших исторических событий города Николаева». У цій праці він розкрив історію рідного краю, намагаючись прослідкувати події в історії міста з 1774 до 1920 року. Згодом, ці дарунки, Віктор Іванович  передав в музейну бібліотеку, де вони зберігаються і до сьогодення.

У 1930-1935 рр. Микола Дмитрович Лагута працював в історико-археологічному музеї Миколаєва, а з березня 1931 р. очолив відділ «Історії м. Миколаєва».

У ці роки широко розгорталося соціалістичне змагання між трудовими колективами. Так, у 1930 р. було складено «Умову про соціалістичне змагання поміж Херсонським державним історико-археологічним музеєм та Миколаївським». Серед зобов’язань миколаївських колег читаємо:

-       інвентаризація ольвійських знахідок;

-       організація відділу та побудова експозиції «Старий Миколаїв»[3].

Пізніше, у звіті про виконану роботу за 1932 рік бачимо, що М. Д. Лагута разом із І. М. Самойловським склали реєстр знахідок античного періоду, які зберігалися в музеї. Також Микола Дмитрович керував виставковою роботою в музеї, і до 1 Травня підготував пересувну виставку з історії миколаївських заводів дореволюційного часу. Отже, можна зробити висновок, що М. Д. Лагута брав активну участь не тільки у виконанні соціалістичних зобов’язань, а й у самій підготовці цього документу[4].

Подальша доля краєзнавця склалась трагічно. У жовтні 1929 р. його арештували за звинуваченням у приналежності до «Спілки визволення України»** та засудили на три роки умовно. У вересні 1937 р. Лагуту знову арештували, тепер уже як одного з керівників контрреволюційної української націоналістичної організації у м. Миколаєві і звинуватили у проведенні агітаційної роботи серед населення та шпигунстві на користь іноземних держав. Трійкою при УНКВС засуджений до вищої міри покарання. Вирок виконано 25 листопада 1937 р. Посмертно реабілітований 1957 року.

Микола Дмитрович Лагута залишив нащадкам велику наукову спадщину з історії півдня України і все своє життя самовіддано пропагував українське слово та українську культуру.

               

Джерела та література :

1        Щукин В.В. Лагута Н.Д. // Николаевская область. Электронная историческая энциклопедия [Электронный ресурс]. - http://history.mk.ua/

2        М. Д. Лагута. Історичні місця, пам’ятки старовини і мистецтва на Миколаївщині : [відтиск] – Миколаїв. – С. 4.

3        Умова про соціалістичне змагання поміж Херсонським державним історико-археологічним музеєм та Миколаївським // Хроніка археології та мистецтва. Ч.3. – Київ, 1931. – С. 92 – 94.

4        Николаевский областной краеведческий музей. 100 лет со дня основания. – C.210 – 211. - [Электронный ресурс] -  https://issuu.com/72441/docs/kraevedcheskij_muzey

5        М. Ласінська, О. Тригуб. Доля миколаївського краєзнавця (Микола Дмитрович Лагута) // Краєзнавство. – 2011. -  № 3. - С. 105 – 110.

6        В. І. Нікітін, М. М. Шитюк. Репресовані краєзнавці Миколаївщини // Краєзнавство. – 1999. - № 1-4. – С. 134 – 138.



* У квітні 1917 р. створена Українська партія соціалістів – революціонерів (УПСР) на базі гуртків і груп, які діяли від часів першої російської революції, програмні положення – народництво, аграрний соціалізм, український націоналізм. У серпні 1919 р. ліва частина партії об’єдналася з лівою частиною УСДРП, створивши Українську комуністичну партію (боротьбистів), яка в подальшому самоліквідувалася. Протягом 1920-х років вихідці з УКП(б) відіграли значну роль в українізації.


** Спілка Визволення України» -  міфічна «контрреволюційна організація», що нібито існувала в Україні в період 1926-1929 років і об’єднувала антирадянськи настроєну інтелігенцію. Розслідування справи «СВУ» здійснювалося із травня 1929 до лютого 1930.


Провідний бібліотекар ХОКМ Остренко Н. А.