Борис Лавреньов – письменник і художник

125-річчю від дня народження письменника-земляка присвячується

— Откуда вы узнали, что я художник? Я сам почти забыл об этом.

Лавренев Б.А. Гравюра на дереве.

Щедро наділені природою та Богом митці часто мають не один, а декілька талантів. Письменники водночас можуть бути як чудовими майстрами слова, так і прекрасними живописцями. Наш земляк, відомий прозаїк та драматург Б.А.Лавреньов знаходиться у цьому почесному ряді письменників-художників.

У Херсоні, на розі проспекту Ушакова та невеликої вулиці Театральної, стоїть непоказний двоповерховий будинок дореволюційної будови, що належав домовласнику Гурфінкелю. Наприкінці ХІХ століття будівлю було орендовано для чоловічого сирітського дому, і ніхто навіть не здогадувався, що маленький син заступника директора цього закладу, що зростав поруч з хлопцями-сиротами, згодом прославить не тільки своє ім’я, а й рідне місто.

Перетворення з вчительського сина Бориса Сергеєва на відомого письменника, драматурга Бориса Андрійовича Лавреньова (1891-1959) відбулося вже за межами Херсона. Але перший життєвий, поетичний та художній досвід здобувався саме в стінах будинку, який після смерті письменника став Музеєм-квартирою Б. А. Лавреньова.

Творчий доробок письменника-земляка широко відомий не тільки завдяки книгам автора, а й за чудовою фільмографією, адже твори Б.Лавреньова ставилися на сценах театру й неодноразово екранізувалися.

Пронизані вільнолюбством та непокорою повісті Лавреньова - «Вітер», «Зоряний колір» і «Сорок перший», відразу зробили їх автора відомим. Повість «Сорок перший», яка двічі в історії радянського кіно була екранізована, до сьогодні не втрачає популярності та з успіхом ставиться на сценах закордонних театрів. З драматургічного доробку Лавреньова найбільш відомі  «Пісня про чорноморців», драма «За тих, хто в морі» та п’єса «Лермонтов».

Однією з найменш досліджених граней таланту Бориса Лавреньова є його живописна та графічна спадщина. Завдяки старанням музейних працівників та дивовижному за своєю щедрістю дару вдови митця Єлизавети Михайлівни Лавреньової Музей-квартира письменника володіє найбільшою колекцією живописних та графічних творів нашого земляка. В зібранні можна побачити як найперші малюнки Бориса Лавреньова,так і його передостанні етюди.

Малювати Борис Сергеєв почав досить рано. Його батьки не боялися відразу давати дитині приладдя професійних художників і дбайливо зберігали дитячі твори. Один з найдавніших малюнків, що знаходиться в музейному зібранні, – це пейзаж «Мисливець та рибалка», написаний юним майстром у 6-річному віці олійними фарбами на полотні. Захоплення живописом тривалой під час навчання в гімназії. Зі спогадів художника Г. В. Курнакова відомо, що Б. Лавреньов у 1906 році відвідував майстерню херсонського художника А. Д. Іконнікова й займався там живописом і малюванням. У 1909-му, 1910-му і 1915 рр. майбутній письменник брав участь у виставках картин Херсонського товариства любителів витончених мистецтв. На цих виставках експонувалися його картини «Яхта», «Після дощу», «Осінній сон», численні етюди та ескіз декорації до балету. В фондах музею зберігаються юнацькі роботи Лавреньова  - акварельні етюди «Куточок цвинтаря» (1907 р., Херсон) та «Лиман» (поч.ХХ ст., Херсонська губернія).

«До 16 років я хотів стати художником. Але прийшла перша закоханість, а з нею і перші вірші», - так пояснив Борис Лавреньов зміну своїх естетичних уподобань.З 1911 року зі шпальт херсонських газет починає лунати голос Бориса Сергеєва не тільки як рецензента художніх виставок, а й як поета-початківця.

В музеї зберігається малюнок, на якому можна побачити витончений профіль «Карменсіти», (таким було прізвисько Ксенії Волохіної, дочки відомого херсонського промисловця) дбайливо відретушований рукою закоханого в неї Бориса Сергеєва.

Літературний та живописний досвід у новому для ХХ століття напрямку авангардного мистецтва Борис Сергеєв отримав також на теренах Херсонщини, а саме в Чорнодолинському маєтку, де мешкала родина «батька» російського футуризму Давида Бурлюка. Бурхлива творча атмосфера Чорнянки, зустрічі з яскравими особистостями, в числі яких можна назвати Володимира Маяковського, справили неабияке враження на талановитого юнака. В цей час перед молодим чоловіком постає питання вибору життєвого шляху: «Для мене, як і для Маяковського, ще не було вирішене питання: виходити на тернистий шлях поезії або просто вступити до Училища живопису, скульптури та архітектури?»

Наступні роки життя Лавреньова багаті на суворі випробовування та події. Участь у Першій світовій війні, революційні події та громадянська війна, перебування в Середній Азії, дають багатий життєвий матеріал для творчості письменника. Становлення прозаїка нерозривно пов’язане з живописними експериментами, які Лавреньов не покидає впродовж всього життя.

На сьогодні відомо, що тільки за чотири роки, проведених в Ташкенті, Б. Лавреньов виконав близько тисячі малюнків, плакатів, карикатур, обкладинок, заставок, заголовків, ескізів і т. п.

Згодом захоплення живописом відходить на другий план, поступаючись головному поклику – письменництву. Малярство залишається для Бориса Андрійовича віддушиною, тим острівком, що дозволяє відпочити, зафіксувати цікаві або смішні образи. Письменник Павло Лукницький так згадував про це захоплення Бориса Лавреньова:

«Іноді я заставав Лавреньова за мольбертом - він писав аквареллю кораблі і морські пейзажі».

Портрети та сцени, змальовані в щоденниках, згодом перекочовували на сторінки книг, читаючи які, можна відчути руку художника:

«Люблю плоское, угрюмое Балтийское побережье и мутно-зеленую волну, непрестанно шлифующую серебряный песок пляжей у берегов Скандинавии и северной Евразии.

Люблю голубой хрусталь Черного моря в штилевую погоду и пятисаженные воланы пены, взметаемые штормом на голые обрывы Аю-Дага.

Аквамариновую бледность Мраморного в июльский зной, когда вода безшумно расступается перед узорным носом каика, роняя бриллиантовые брызги, а в прозрачной глубине по чуть зеленоватому меловому дну свиваются солнечные жилки.

Люблю тяжелую, густо-лиловую влагу Средиземья.

И несказанно — густую ляпис-лазурь океана…».

Талант Лавреньова-художника був відзначений його сучасниками – друзями та знайомими, серед яких було чимало професійних художників. Їхню високу оцінку отримали графічні та живописні роботи Бориса Лавреньова, представлені на виставці «Письменники – художники», що проходила у Центральному будинку літераторів у Москві в 1957 році.

В музеї-квартирі письменника зберігається й остання робота Лавреньова – краєвид з вікна його московського кабінету, який дивовижно передає печальні передчуття прощання з життям.

Живопис, як і писемний спадок Бориса Лавреньова, несе в собі відбиток його непростої натури. Поєднання тонкого ліризму, романтики з іронічним та подекуди саркастичним відношенням до дійсності створює своєрідний та неповторний світ в його творах, як прозових, так і живописних. На полотнах Лавреньова наш погляд приваблюють чудові краєвиди та обличчя людей, і невидима  часточка його душі ніби промовляє до глядачівкрізь роки, що віддаляють нас від чудового письменника і художника.

В зібрані Херсонського обласного краєзнавчого музею сконцентровані художні роботи Б. Лавреньова різних періодів. Понад 50 етюдів, портретів, шаржів, замальовок незабаром будуть представлені відвідувачам. З найбільш значущою частиною живописного спадку письменника-земляка можна познайомитися на заході «Подорож в живописний світ Бориса Лавреньова».

 

Мусійко В.В. старший науковий співробітник літературного відділу ХОКМ