Три адмірали. Флотоводці Сенявіни в історії Херсона.

Морська служба здавна носила характер сімейної традиції у багатьох російських дворянських родинах. Але старовинна династія флотоводців Сенявінихдо нашого часу залишається феноменом. Понад півтора століття, від кінця ХVІІ до середини ХІХ ст., на російському флоті служили офіцерами 15 представників цього славного роду, і п’ятеро з них були адміралами. Наша краєзнавча стаття містить деякі маловідомі факти з життя трьох адміралів Сенявіних, чиї імена пов’язані з передісторією, заснуванням та розбудовою Херсона від 1737 до 1803 року.

Наум Акимович Сенявін(1680 – 24. 05. 1738) – перший російський віце-адмірал (1727), один з чотирьох братів Сенявіних, військова кар’єра яких розпочалася ще за часів Петра І. У 1698 р. він був зачислений до Преображенського полку солдатом, потім служив на флоті матросом йунтер-офіцером. Вже в званні офіцера відзначився як командир кораблів під час Північної війни 1700–1721 рр. На відміну від своїх братів Івана та Уляна, які навчалися морській справі за кордоном, Наум Сенявін отримав необхідні знання на російських військових суднах й, швидко просуваючись по службі, обігнав братів.  Накопичений роками досвід воєнних дій на морі, значна практика в галузі суднобудування й постачання флоту дозволили йому в 1721 р., у чині контр-адмірала, стати членом Адміралтейської колегії, а пізніше очолити галерний флот на Балтиці.

У 1737 р., під час російсько-турецької війни 1735–1739 рр., досвідчений флотоводець віце-адмірал  Н. А. Сенявін був призначений начальником Дніпровської флотилії. Це формування, що включало річкові й морські бойові судна, повинно було підтримати армію, яка у липні 1737 р. оволоділа турецькою  фортецею Очаків. Ще з осені 1736 р. у Брянську будувалися 400 дубль-шлюпокта інші судна для дій на морі й Дніпровсько-Бузькому лимані. Тож, флотилія отримала завдання: спустившись вниз по Дніпру, закріпитися на узбережжі Лиману й протистояти діям турецькому флоту в його акваторії. Основні сили флотилії вирушили в похід навесні 1737 р., але переправа через Дніпровські пороги виявилася такою складною й небезпечною, що до жовтня в Очаків прибули лише 50 суден з її складу. Частину бойових одиниць довелося ремонтувати під прикриттям російського укріплення Олександр-шанц, зведеного у 1737 р. на високому правому березі Дніпра. (На місці Олександр-шанця у 1778 р. був заснований Херсон).

Воєнні дії у наступному, 1738 р., не принесли Росії очікуваних переваг, до того ж в Очакові поширилася епідемія чуми, від якої дуже страждали як сухопутні війська, так і суднові команди. Жертвами чуми стали й двоє начальників Дніпровської флотилії – віце-адмірал Сенявін, який помер в Очакові 24 травня, та контр-адмірал Дмитрієв-Мамонов. За умовами миру з Османською імперією 1739 р. російські війська вимушені були залишити фортеці Очаків, Кінбурн, а також пониззя Дніпра з укріпленням Олександр-шанц.

Олексій Наумович Сенявін (05. 10. 1722 – 11. 08. 1797) – адмірал (1775), син Наума АкимовичаСенявіна. З поваги до заслуг батька, йому в 1734 р. було дозволено розпочати службу на флоті одразу з мічманського чину. В 1737 р. 15-річний офіцер взяв участь у поході Дніпровської флотилії до Очакова в якості ад’ютанта начальника флотилії віце-адмірала Н. А. Сенявіна. Але на хід подій при Очакові вплинула епідемія чуми, яка спустошувала ряди російських військових. Юному Олексію Сенявіну довелося пережити смерть батька, втратити багатьох бойових товаришів.

Після повернення до Петербурга він продовжив службу на Балтійському флоті, воював проти шведіву 1741–1743 рр. Під час Семирічної війни 1756–1763 рр. командував лінійним кораблем, отримав чин капітана 1 рангу й після тяжкої контузії вийшов у відставку. Але у 1766 р. імператриця Катерина ІІ запропонувала О. Н. Сенявіну поновити службу спочатку в Адміралтейській колегії, а через два роки, після присвоєння чину контр-адмірала, доручила йому створення Донської флотилії. В ході російсько-турецької війни 1768–1774 рр.О. Н. Сенявін у чині віце-адмірала (1769 р.) командував побудованою під його керівництвом Азовською флотилією, з якою забезпечив російським військам допомогу в оволодінні Кримом й перекрив вхід турецьким кораблям до Азовського моря. За ці заслуги він отримав у липні 1775 р.звання повного адмірала.

Ще не встигли відгриміти святкові салюти на честь перемоги над Османською імперією, як уряд розпочав дії, спрямовані на зміцнення позицій Росії на Чорному морі. Адміралтейська колегія отримала розпорядження обстежити узбережжя Дніпровського лиману й обрати зручне місце для облаштування укріпленої гавані на 20 великих військових кораблів та адміралтейської верфі з 15 елінгами для побудови Чорноморського флоту. Цю важливу місію було покладено на адмірала Олексія Наумовича Сенявіна, котрий, по-перше, знав дніпровське узбережжя й, по-друге, мав досвід військово-морського суднобудування на ріках. Він очолив експедицію, яка від 26 жовтня до 2 листопада 1775 р. обстежила правобережжя Нижнього Дніпра й Дніпровського лиману, здійснила промірювання глибин та пошук фарватеру.

Спираючись на отримані результати, Сенявін доповів, що не бачить можливості для розміщення гавані й верфі в одному місці внаслідок мілководдя прибережних зон. Натомість, він запропонував тимчасово розгорнути суднобудівну верф при старому укріпленні Олександр-шанц, у якому під час війни несла службу команда козаків Війська Запорозького Низового, діяли пристань і переправа через Дніпро. Найліпшим же місцем для гавані адмірал визначив Глибоку Пристань на Дніпровському лимані, де існували можливості для добудови, оснащення й базування значної кількості військових суден.

Катерина ІІ спершу погодилася з пропозицією О. Н. Сенявіна. Проте, князь Григорій Олександрович Потьомкін піддав критиці цей план як такий, що неодмінно призвів би до розпорошення сил й ресурсів між двома  масштабними об’єктами. Щоб уникнути тривалої полеміки, імператриця висловила остаточну волю будувати місто, фортецю й Чорноморську адміралтейську корабельню на Дніпрі, при Олександр-шанці, але не тимчасово, а назавжди. Це рішення було закріплене указом від 18 червня 1778 р., так само, як і назва нового міста – «Херсон».

Адмірала Олексія Наумовича Сенявіна за його внесок у заснування міста наші  сучасники називають «хрещеним батьком» Херсона. Є ще один факт, який пов’язав життєпис славнозвісного флотоводця та його нащадків з Південною Україною. У 1782 році у дочки О. Н. Сенявіна, Катерини Олексіївни Воронцової (Сенявіної), народився   син, якого назвали Михайлом. Через багато років онук адмірала, Михайло Семенович Воронцов, став Новоросійським і Бесарабським генерал-губернатором. Ім’я цього талановитого  військового й державного діяча увійшло до історії Одеси, Херсона та інших причорноморських міст.

Дмитро Миколайович Сенявін(06. 08. 1763 – 05. 04. 1831) – визначний флотоводець, генерал-ад’ютант (1825), адмірал (1826), доводився внучатим племінником Науму Акимовичу й двоюрідним племінником Олексію Наумовичу Сенявіним. Його батько, Микола Федорович Сенявін, деякий час також служив на флоті, був генеральс-ад’ютантом у свого двоюрідного брата Олексія Сенявіна. Коли постало питання про навчання й майбутню службу Дмитра, Микола Федорович вирішив віддати сина до Сухопутного кадетського корпусу. Та Олексій Наумович бачив свого небожа неодмінно флотським офіцером, продовжувачем традицій родини Сенявіних, й 10-річний Дмитро був зачислений до Морського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі. У 1780 р. він завершив навчання, отримав звання мічмана та  перше призначення на корабель.

Після двох років плавання на Балтійському морі й в Атлантиці,  Дмитро Сенявін був переведений до Азовської флотилії, судна якої у 1783 р. вийшли до Чорного моря й кинули якорі в Ахтіарській гавані. Він отримав чин лейтенанта й на посаді флаг-офіцера при контр-адміралі Ф. Ф. Маккензі брав участь у заснуванні Севастополя й створенні Чорноморського флоту. Протягом кількох років вдосконалювавсяу походах по Чорному морю на фрегатах «Крым», «Скорый» та інших суднах; у 1786 р. виконував таємні дипломатичні доручення князя Г. О. Потьомкіна. Насиченим важливими  подіями став для молодого офіцера 1787 рік, коли відбувалася подорож Катерини ІІ з Петербурга до Криму, й Чорноморський флот чекав на свою презентацію російським та іноземним державним діячам. У Херсоні, де імператриця перебувала з 12 по 17 травня, при Чорноморському Адміралтейському правлінні відбулось урочисте нагородження й присвоєння нових чинів офіцерам флоту. Дмитро Миколайович Сенявін за зразкову службу був підвищений до чину капітан-лейтенанта.

Невдовзі, у серпні 1787 року, розпочалася нова російсько-турецька війна (1787–1791 рр.), й Д. М. Сенявін, як флаг-капітан командувача Чорноморського флоту контр-адмірала М. І. Войновича,готувався до свого першого бойового походу. На той час флагманським судном був 66-гарматний лінійний корабель «Слава Екатерины» – первісток Чорноморського флоту, збудований на Херсонській верфі у 1783 році. Російська ескадра вийшла з Севастополя 31 серпня 1787 р., взяла курс на Варну з метою розгромити турецький флот. Але 9 вересня вона потрапила в жорстокий шторм, який розбив й розкидав кораблі по морю. На «СлавеЕкатерины» поламалися щогли, утворилася велика теча, вода наповнила трюм, й на третій день корабель почав тонути. Команда і сам контр-адмірал Войнович були у відчаю і готувалися прийняти смерть у морській безодні. Тоді Дмитро Сенявін рішуче обрубав ванти, що утримували зламані щогли, й очолив рятувальні роботи, забезпечивши таким чином перемогу над стихією. Після повернення в Севастополь «Славу Екатерины» довелося майже рік ремонтувати. У березні 1788 р. відроджений корабель продовжив свій бойовий шлях під новим ім’ям – «ПреображениеГосподне». Саме на «Преображении» Дмитро Миколайович Сенявін взяв участь в бою з турецьким флотом поблизу острова Фідонісі (о. Зміїний) у липні 1788 р. З переможною реляцією він був направлений у Петербург, де отримав у подарунок від імператриці золоту табакерку з діамантами.

Після повернення зі столиці Сенявін став генеральс-ад’ютантом чину капітана 2 рангу при генерал-фельдмаршалі Г. О. Потьомкіні-Таврійському. Нова посада офіцера з особливих доручень, що стосувалися флоту, зобов’язувала його часто відвідувати Херсон. Треба зазначити, що у воєнні роки службова діяльність Д. М. Сенявіна прямо чи опосередковано завжди була пов’язана з нашим містом. У 1789 р. він з честю справився з важливим завданням – провів з Дніпровсько-Бузького лиману в Севастополь  66-гарматний корабель «Святой Владимир», побудований в Херсоні. Того ж року 26-річний генеральс-ад’ютант був призначений командиром найбільшого на Чорноморському флоті  80-гарматного лінійного корабля «Иосиф ІІ» (з березня 1790 р. – «РождествоХристово»). Це судно разом зі «Святым Владимиром» урочисто спустили на воду в Херсоні 15 травня 1787 року в  присутності імператриці Катерини ІІ та Йосифа ІІ – австрійського імператора. У червні 1788 р. «Иосиф ІІ» взяв участь у боях з турецькою ескадрою на Дніпровсько-Бузькому лимані. А рівно через рік відряджений до Херсона новий командир судна, Дмитро  Сенявін, прийняв бойовий корабель і привів його у складі ескадри восени 1789 р. до Севастополя. Наступного, 1790 р., Д. М. Сенявін на кораблі «Навархія» очолив похід групи суден за маршрутом Севастополь – Херсон – гирло Дунаю – Севастополь, під час якого здійснювалося прикриття переходу гребного флоту з Дніпра до Дунаю. У 1791 р. він  відзначився у розгромі турецького флоту біля мису Каліакрія та у битві поблизу Варни. Проте, амбіційний офіцер почував себе зневаженим, оскільки отримав того року лише флотське звання капітана 2 рангу. Командувач Чорноморського флоту, прославлений Федір Федорович Ушаков, не любив Сенявіна за надмірну самовпевненість, за часті порушення субординації під час бою. Але, попри всі складнощі у їх відносинах, він справедливо цінував Дмитра Миколайовича як одного з найталановитіших командирів й  бачив у ньому майбутнього визначного флотоводця.

У 1796 р. Д. М. Сенявін отримав чин капітана 1 рангу, й був призначений командиром 74-гарматного лінійного корабля «Святой Петр», який йому належало прийняти в Херсоні.  Корабель, спущений зі стапелю наприкінці 1794 р., відкривав серію суден нової конструкції, на яких вперше бак і шканці були з’єднані суцільною палубою, що дозволяло збільшити кількість гармат й покращити управління вітрилами. Незважаючи на скептичне ставлення Ф. Ф. Ушакова до такої новації, конструкторові цього типу суден, головному корабельному майстру Херсонської адміралтейської верфі Олександру Катасанову, вдалося відстояти свій проект. Таким чином, Д. М. Сенявін отримав свій новий корабель, який надалі надійно служив у далеких морських походах і битвах.

Через два роки, 14 липня 1798 р., імператор Павло І підписав указ про призначення капітана 1 рангу Д. М. Сенявіна на посаду капітана над портом у Херсоні.При цьому він виключався з флотського списку й старшинством прирівнювався до портових службовців. [Державний архів ВМФ РФ. Ф. 227, спр. 66, арк. 159]. Але цей указ не вступив у силу (або був відкладений), оскільки вже у серпні 1798 р. Сенявін, як командир корабля  «Святой Петр», вирушив у Середземноморський похід у складі ескадри віце-адмірала Ф. Ушакова. Під час воєнної експедиції, спрямованої проти завойовницької політики Франції, Сенявін взяв участь у всіх бойових діях російської ескадри: очоливши загін кораблів, 2 листопада 1798 р. оволодів французькою фортецею Св. Маври; на флагманському кораблі «Святой Петр» забезпечив перемогуу знаменитому штурмі острова Корфу 20 лютого 1799 р. За адміністративну діяльність на звільнених територіях був удостоєний ордена Св. Анни 2 ст. й чину капітана генерал-майорського рангу. Його ім’я стало широко відомим у Європі.

У жовтні 1800 р. Чорноморська ескадра адмірала Ф. Ф.Ушакова повернулася до Севастополя. Того ж місяця Д. М. Сенявін був призначений капітаном Херсонського порту. Вважали, що для прославленого бойового офіцера така посада може стати глухим кутом у кар’єрі на флоті. Але його діяльність у Херсоні й подальший життєвий шлях свідчать про те, що воля, працездатність й цілеспрямованість цієї непересічної особистості  перемогли обставини. Херсон був добре знайомий Сенявіну як важливий центр військового суднобудування, але вже задовго до його прибуття на нову посаду, місто втратило статус головної Чорноморської корабельні та бази військового флоту й переживало певний занепад. У 1795 р. до Миколаєва було переведене Чорноморське Адміралтейське правління. Натомість відновилася діяльність Херсонської контори над портом, яку й очолював капітан над портом. За статутом він був безпосереднім помічником головного командира портів Чорного моря й військового губернатора Севастополя й Миколаєва з питань суднобудування, судноремонту, спорядження кораблів, управління господарчими справами порту й забезпечення порядку в адміралтействі та гавані. Капітанові над портом підпорядковувались старші й молодші помічники капітана, головний корабельний майстер, головний артилерист, головний будівничий порту та інші службовці; органом управління була контора порту.                            У Херсонському адміралтействі ще здійснювалося (до 1827 р.) військово-морське суднобудування, тому основним обов’язком капітана над портом було керівництво цією важливою справою.  Призначення Д. М. Сенявіна в Херсон співпало з важливою для Чорноморського флоту подією – підготовкою до спуску на воду 110-гарматного лінійного корабля «Иегудиил». Конструктором цього 57-метрового морського гіганта був херсонський корабельний майстер Михайло Суровцев. 17 листопада 1800 р.,  при всіх належних урочистостях, корабель благополучно зійшов зі стапелю на воду. На початку ХІХ ст. «Иегудиил» був найпотужнішим військовим судном на Чорному морі.

У грудні 1800 р. Сенявін приступив до виконання своїх численних обов’язків на посаді капітана над портом. Під його керівництвом 29 березня 1801 р. був закладений ще один 110-гарматний корабель, який отримав ім’я «Ратный». 14 липня того ж року відбулася закладка першого на Чорноморському флоті судна з мідною обшивкою корпусу – 76-гарматного лінійного корабля «Правый» (спущенийна воду 10 липня 1804 р.). Продовжувалися роботи на 68-гарматному судні «Варахиил». Наприкінці 1801 р. спустили на воду черговий фрегат – 54-гарматний «Крепкий». Знаменна подія відбулася восени 1802 р., коли херсонські майстри суднобудівної справи завершили спорудження корабля «Ратный». Можливо, 18 листопада, у мить величного сходження цього морського красеня на воду, Д. М. Сенявін, перехрестившись, промовив ті слова, якими батько проводжав його у дитинстві на флотську службу: «Спущенкорабль на воду – отдан Богу на руки». Надалі, у 1803 році, відбувалася добудова «Правого» й «Варахиила», був закладений 32-гарматний фрегат «Воин», тривали підготовчі роботи до закладки транспортів «Диомед» та «Херсон», великої плавучої батареї конструкції М. І. Суровцева. Як завжди, поза елінгами будувалися численні  шхуни, галери, шлюпки, різноманітні портові й допоміжні судна.

Повсякденні справи капітана над портом вимагали його присутності, головним чином, на території Херсонського адміралтейства, де були зосереджені служби колишнього Чорноморського Адміралтейського правління. Приватне помешкання майбутній адмірал мав у цивільній частині міста – на Купецькому форштадті, навпроти католицької церкви. Одноповерховий, з мезоніном, круглим куполом й шестиколонним портиком, дім Сенявіна вирізнявся своєю «столичною» архітектурою, і на початку ХІХ ст. вважався одним з найкращих у губернському місті Херсоні.Від свого дому Дмитру Миколайовичу було зручно дістатися до місця служби, спустившись вулицею, що вела до Дніпра (нині вул. Комунарів, колишня Воронцовська). Саме там, поряд з пристанню, знаходилася підпорядкована йому контора Херсонського порту.

Трирічний період служби Д. М. Сенявіна в Херсоні завершився у вересні 1803 р., коли він отримав звання контр-адмірала й призначення капітаном над портом у Севастополі. Наступного року відбулося його переведення на Балтику, а в серпні 1805 р., у чині віце-адмірала, він був призначений на пост командувача усіхросійських збройнихсил на Середземному морі. В ході воєнних дій, протягом 1806 і 1807 рр., Дмитро Миколайович Сенявін одержав перемоги над французами й розгромив турецький флот. Він заслужив славу видатного флотоводця, та повним адміралом став лише в 1826 році.

У  Херсоні два проспекти носять імена прославлених адміралів – Федора Ушаковата  Дмитра Сенявіна. В цих іменах – пам’ять і честь, історія та сучасність нашого міста.

 

Рокотов Ф. С. Портрет адмірала Олексія Наумовича Сенявіна. 1770-ті рр. Державний Російський музей. Санкт-Петербург.

О. Н. Сенявін зображений у віцмундирі офіцера російського військового флоту, зі стрічкою ордена Святого Олександра Невського через ліве плече та хрестом ордена Святої Анни.

Рокотов Ф. С. Портрет адмірала Олексія Наумовича Сенявіна. 1770-ті рр. Державний Російський музей. Санкт-Петербург. О. Н. Сенявін зображений у віцмундирі офіцера російського військового флоту, зі стрічкою ордена Святого Олександра Невського через ліве плече та хрестом ордена Святої Анни.

66-гарматний лінійний корабель «Слава Екатерины» – перший корабель Чорноморського флоту. Побудований на Херсонській адміралтейській верфі, спущений на воду 16 вересня 1783 р.

Малюнок художника В.Проценко.1983р. Севастопольський музей Чорноморського флоту.

66-гарматний лінійний корабель «Слава Екатерины» – перший корабель Чорноморського флоту. Побудований на Херсонській адміралтейській верфі, спущений на воду 16 вересня 1783 р. Малюнок художника В.Проценко.1983р. Севастопольський музей Чорноморського флоту.

Херсонська адміралтейська верф. Спуск на воду кораблів «Святой Владимир» та «Иосиф ІІ» 15 травня 1787 р. Сучасна кольорова версія малюнку 1780-х рр.

Спуск на воду двох кораблів й одного фрегата входив до програми урочистостей з нагоди перебування імператриці Катерини ІІ в Херсоні під час подорожі до Криму).

Херсонська адміралтейська верф. Спуск на воду кораблів «Святой Владимир» та «Иосиф ІІ» 15 травня 1787 р. Сучасна кольорова версія малюнку 1780-х рр. Спуск на воду двох кораблів й одного фрегата входив до програми урочистостей з нагоди перебування імператриці Катерини ІІ в Херсоні під час подорожі до Криму).

Портрет адмірала російського флоту Дмитра Миколайовича Сенявіна.

Сучасна кольорова, доповнена версія літографії «Віце-адмірал Дмитро Миколайович Сенявін» першої чверті ХІХ ст.(після 1805 р.), що зберігається у Державному Ермітажі. С.-Петербург.

Портрет адмірала російського флоту Дмитра Миколайовича Сенявіна. Сучасна кольорова, доповнена версія літографії «Віце-адмірал Дмитро Миколайович Сенявін» першої чверті ХІХ ст.(після 1805 р.), що зберігається у Державному Ермітажі. С.-Петербург.

Іванов М. М. Російська ескадра під командуванням віце-адмірала Ф. Ф. Ушакова в Константинопольській протоці 8 вересня 1798 року.  1799 р. Акварельний малюнок. Державний Російський музей. Санкт-Петербург.


Іванов М. М. Російська ескадра під командуванням віце-адмірала Ф. Ф. Ушакова в Константинопольській протоці 8 вересня 1798 року.  1799 р. Акварельний малюнок. Державний Російський музей. Санкт-Петербург.

Будинок № 36 по вулиці Комсомольській у Херсоні, відомий як «дім Сенявіна»,  зберігся до нашого часу і є пам’яткою історії та архітектури. Після від’їзду контр-адмірала Д. М. Сенявіна у 1803 р. до Севастополя, він деякий час перебував у занедбаному стані, але в 1809 р. був призначений у покупку й перебудову для херсонського віце-губернатора.

Будинок № 36 по вулиці Комсомольській у Херсоні, відомий як «дім Сенявіна»,  зберігся до нашого часу і є пам’яткою історії та архітектури. Після від’їзду контр-адмірала Д. М. Сенявіна у 1803 р. до Севастополя, він деякий час перебував у занедбаному стані, але в 1809 р. був призначений у покупку й перебудову для херсонського віце-губернатора.

К. Д. Чорна

Старший науковий співробітник відділу історії