Легенда про експонат

Легенда про експонатОдин з найбільш яскравих експонатів експозиції літературного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею – вмираючий лев. Дерев'яна статуя мирно покоїться в експозиції музею на старовинному столику вже більше ста років. Латинський напис додає загадковості цьому німому пам'ятнику поверженого, але не зломленого духу мужності й хоробрості. Велич і спокій класичного стилю, благородна латинь мимоволі навіває асоціації з сивою римською давниною.

Бертан Торвальдсен у 1810 роціАле переклад напису одразу розвіває цю ілюзію. «Helvetiorum fidei ас virtuti MDCCXCII» означає «Вірності і хоробрості швейцарців 1792» -  такий напис нанесено на п'єдестал. Вмираючий лев під цим написом є візитною карткою швейцарського міста Люцерн. А наш дерев'яний лев з безіменного експоната перетворюється на копію шедевра знаменитого данського скульптора Бертеля Торвальдсена.

Скульптурна композиція під назвою «Вмираючий лев», вирубана в скелі в центрі міста Люцерн, вважається першим монументальним зображенням тварини в Європі. Письменник Марк Твен, перебуваючи в Люцерні, назвав цей пам'ятник «найсумнішою та найзворушливішою кам'яною статуєю в світі». Самі жителі міста вважають, що цей лев, без сумніву, один з найвідоміших пам'ятників на землі, про що і пишуть в путівниках.

Легенда про експонат

Встановлено його на честь тих швейцарців, які 10 серпня 1792 року захищали палац Тюїльрі від повсталого народу та загинули, виконуючи свій обов’язок. Король Людовик XVI з сім'єю перейшов під захист Законодавчих зборів. І тільки потім пригадав, що він не віддав гвардійцям наказу скласти зброї. Вони захищали палац, в якому не було короля. Але, вірні слову, вони стояли на смерть. Коли Людовик нарешті згадав про них, було вже пізно.

Штурм Тюїльрі 10 серпня 1792 року. Кінец XVIII в. Берто. Версаль

Ідея встановлення пам'ятника належала швейцарському воєначальникові Карлу Пфіфферу. Він жив в монастирі єзуїтів у Фрібурзі, а потім відбув до Парижа для навчання у військовій академії, після закінчення якої почав робити військову кар'єру і 1787 року записався в швейцарські гвардійці. Влітку 1792 року Карл Пфіффер проводив відпустку в Люцерні, коли грянули події французької революції і всі його товариші загинули. Приголомшений Пфіффер присягнувся зберігати їх пам'ять. У подальші роки він продовжував закордонну військову службу, поки 1801 року не повернувся з честю в Люцерн, де очолив міську армію, засідав у Верховній Раді і був членом міського суду. Багато уваги приділяв мистецтву і протягом 16 років керував міською спілкою художників. Пфіффер все подальше життя після подій 1792 року мріяв у камені увіковічити пам'ять своїх загиблих товаришів. Нарешті після того, як було зібрано достатньо грошей, він зв'язався з данським скульптором Торвальдсеном. Спочатку скульптор запропонував дві моделі кам'яних левів, які, на жаль, не перенесли подорожі з Данії до Швейцарії і прибули сюди у вигляді дрібної крихти. Оскільки викликати Торвальсена в Люцерн для створення пам’ятника виявилося дуже дорого, працювали по ескізах. Згодом замовлення було передано швейцарському майстрові із Золотурна. Майстер незабаром помер, а його справа перейшла Лукасу Ахорну з Констанца, і після 14 місяців роботи лев Торвальдсена з'явився у всій красі.     
Городянам нашого міста для того, щоб насолодитися сумною красою «Вмираючого лева», не обов’язково їхати у швейцарський Люцерн, достатньо відвідати експозицію літературного відділу нашого музею (Горького, 1) та на власні очі побачити зменшену копію цього шедевра.

 

Склав н. с. Ланцев К. В.