Час дізнатися більше
Греки у Херсоні. Молдавський господар князь Еммануїл Джиані-Росетті. (До 300-річчя від народження. 1715–2015)

Від заснування Херсона у 1778 р. й до початку ХІХ ст. визначну роль у становленні нового міста   відігравав «грецький фактор». Грецька назва Херсона нагадувала про стародавній Херсонес Таврійський у Криму, де у 988 році прийняв християнську віру Київський князь Володимир Великий – хреститель Русі. Задля здійснення грандіозного «Грецького проекту», що передбачав створення Грецької держави під протекторатом Росії, царський уряд не шкодував ні коштів, ні навіть людських життів при розбудові Херсонської фортеці й адміралтейства.

Значну частину населення Херсона складали греки – переселенці з Мореї й островів Архіпелагу, тому цілий район міста, у якому вони селилися, отримав назву Грецького, або Купецького, передмістя. Споконвічні мореплавці й купці, греки у мирний час були судновласниками й суднобудівниками, прокладали до херсонської гавані   морські торговельні шляхи, коли ж насувалася воєнна загроза, вони ставали на захист Херсона. Багато їх перебувало на флоті, зокрема, у боях на Дніпровсько-Бузькому лимані 17 й 18 червня 1788 р., коли грек контр-адмірал Панайоті Алексіано (1746–1788) на кораблі «Святий Володимир», збудованому на Херсонській верфі, фактично командуючи російською вітрильною ескадрою, забезпечив перемогу над турецьким флотом.

За безпосередньої участі греків формувалося духовне життя причорноморського краю. Першим   архієпископом Херсонським і Слов’янським у 1775 р. став Євгеній Булгаріс (1717–1807) – відомий церковний і громадський діяч Греції та Росії, вчений-богослов, літератор й математик. Він жив у Херсоні з 1781 по 1787 рр. Переселенці з острова Хіос заснували у 1780 р. Греко-Софіївську церкву – найстарішу з нині існуючих херсонських церков. Зведення цього храму в ім’я Святої Софії Премудрості Божої у центрі Грецького передмістя благословив Никифор Феотокіс (Феотокі) – архієрей грецької і російської православних церков, другий архієпископ Херсонський і Слов’янський. Старовинний різьблений іконостас для нової церкви привезла з Хіосу родина Гунаропуло.

Серед херсонських греків наприкінці ХУІІІ ст. своїм поважним титулом й загадковим політичним минулим виділявся колишній Молдавський господар   (правитель), князь   Еммануїл   Росетті. Він народився у 1715 р. в столиці Османської імперії Константинополі (Стамбулі), у грецькому кварталі Фанар, поблизу резиденції Константинопольського патріарха. Жителі Фанару – фанаріоти, складали своєрідну грецьку еліту в Османській імперії. Від часів завоювання Візантії турками-османами (ХУ ст.) фанаріоти отримували посади в адміністрації турецьких султанів, з них складався прошарок грецької торгової й фінансової аристократії. До старовинної фанаріотської родини належав й Еммануїл Росетті. Його батько, православний священик Іон (Іоан) Джиані, уродженець острова Лесбос, не належав до місцевої знаті. Мати, Євфросинія Росетті (існують варіанти прізвища: Росет, Россетос, Русет, Росетте), походила з відомої   аристократичної сім’ї, була правнучкою славетного воєводи Молдови Антонія Русета, чим дуже пишалася. Родовід Росетті свідчить про їх зв’язки з фаміліями Маврокордато, Драко (Драган), Кантакузіно, останні ж вважали себе нащадками візантійських імператорів. Щоб зберегти рід Росетті, четверо синів Євфросинії й Іона успадкували прізвище матері. Еммануїл (Маноле) носив подвійне прізвище – Джиані-Росетті.

Юнацькі роки Маноле провів у Стамбулі; він вивчав мови, військову справу, дипломатію. Пізніше сучасники відзначали його природний розум й добру освіченість.   Дружиною Еммануїла стала Ралиця Гіка – представниця вельможного албанського роду. У подружжя народилася дочка Смарагда (Смаранда). Службова кар’єра Росетті, вірогідно,       розпочалася в столиці. Хоча греки-фанаріоти й користувалися значними привілеями на заняття високих посад в турецькій адміністрації, та особливі перспективи для них відкривалися на територіях з православним християнським населенням. Від 1711 р. саме з фанаріотів султаном призначалися господарі (правителі) васальних князівств Молдавія й Валахія. Правління фанаріотів викликало невдоволення й спротив місцевого населення, адже часто господарі «купували» князівський трон за хабарі, а потім для компенсації своїх витрат обкладали народ непосильними податками. З іншого боку, господар міг бути страченим у Стамбулі через політичні, воєнні прорахунки або через підозру у таємних зносинах з недружніми   державами. Еммануїла Росетті ці ризики не зупиняли: хоча й повільно, але він просувався до посади правителя в одному з Дунайських князівств.

У 1755 р. він був призначений до Молдавії, на посаду Кишинівського сердаря (командувача польової армії). Пізніше став великим сердарем й представником Молдавського господаря Скарлата Гіки у Стамбулі. У 1769 р. Росетті переїхав до Валахії, у місто Бухарест. Господарем Валахії на той час був брат його дружини князь Григорій ІІІ Гіка, який поставив Русета намісником Крайови.

На початку російсько-турецької війни 1768–1774 рр., у травні 1770 р., відбулося призначення Еммануїла Росетті господарем Валахії. Князь урочисто вступив до Бухареста у червні 1770 р., але вже у   листопаді 1770 р. російські війська зайняли передмістя столиці, а згодом витіснили турок з Крайови. Після низки поразок й спроб повернути втрачені території, правитель Валахії у жовтні1771р. поїхав до Туреччини. Після перемоги Росії над Османською імперією й підписання Кючук-Кайнарджійського миру, Росетті протягом 1774–1776 рр. жив у Стамбулі й намагався отримати від султана господарський престол у Молдавії або Валахії.   Але господарям цих князівств вдалося умовити султана заслати невгамовного Джиані-Росетті на острів Наксос (1776 р.), де він перебував   довгих п’ять років.

За гіркою іронією долі, знову під час російсько-турецької війни, 11 травня 1788 р. султан призначив Росетті, як досвідченого військового, господарем Молдавії. Князь за наказом влади спробував зібрати ополчення для боротьби з австрійськими й російськими військами, але населення князівства не підкорилося господареві. Зібране ним ополчення приєдналося в якості волонтерів до російської та австрійської армій. У липні 1788 р. з загоном турецьких військ він прибув у Ясси, але при наближенні російського корпусу відступив за Дунай. Під час наступу турків у Пруто-Дністровському межиріччі навесні 1789 р. Росетті командував частиною турецьких військ. Однак він розумів, що не зможе протистояти армії П. О. Румянцева. Як у багатьох греків, у нього, можливо, були таємні сподівання на звільнення з російською допомогою від османського панування й утворення Грецької держави. У березні 1789 р. Еммануїл Росетті перейшов на бік Росії, передавши при цьому російському командуванню на чолі з князем Г. О. Потьомкіним-Таврійським цінні відомості про чисельність турецьких сил та воєнні плани Османської імперії. У ході російсько-турецьких переговорів, що розпочалися в 1789 р., турки вимагали видачі колишнього правителя Молдавії й Валахії , однак Росія відхилила цю вимогу.

Князь Еммануїл Росетті оселився у Херсоні, можливо, заради безпеки – на території фортеці. Зважаючи на поважний вік, він не вступав до державної або військової служби. Урядом йому була призначена пенсія – 6000 рублів на рік. Про приватне й громадське життя князя в Херсоні відомо небагато. Вірогідно, в той час тут мешкали його родичі: удова страченого за наказом турецького султана у 1777 р. господаря Молдавії й Валахії Григорія ІІІ Гіки – Катерина Гіка (дівоче прізвище Різо, або Ріцо; іноді дружину Григорія ІІІ помилково (?) називають Роксандрою) з дітьми, які доводилися племінниками   Ралиці Росетті, дружині Еммануїла. За представниками роду Гіка в Російській імперії було закріплено князівський титул. Також княгиня Гіка отримувала щорічну пенсію у розмірі 2000 рублів. За свідченням венесуельського мандрівника Франсіско де Міранда, який зустрічався у Херсоні наприкінці 1786 року з родиною Гіка, разом з матір’ю на той час жили дві дочки, двоє синів й три племінниці. [Франсиско де Миранда. Путешествие по Российской империи. – Москва. МАИК «Наука / Интерпериодика. – 2001. – С. 33]. Старший син, Димитрій Гіка, став військовим після закінчення Кадетського корпусу. Дочка Зоя вийшла заміж у Петербурзі за відомого діяча грецького визвольного руху маркіза Павла Маруцці (Маруччі) й перебувала при дворі імператриці Катерини ІІ. Дочка Роксандра одружилася з греком Димитрієм Стурдзою. Їй, вірогідно, належало село Роксандрівка неподалік Херсона, на річці Інгулець (нині село Олександрівка Миколаївської області). Третя дочка стала дружиною Іллі Катаржі – командувача військ Молдавії, який у числі багатьох грецьких й молдавських боярських родин оселився на Півдні Росії після того, як за умовами Ясського миру 1791 р. Молдавія й Валахія знов потрапили під владу Туреччини.

Не виключені зустрічі Еммануїла Росетті з відомим діячем грецького визвольного руху князем Олександром ІІ Маврокордато, який на початку 1787 р., рятуючись від переслідувань турецького уряду, перейшов до Росії й жив на той час недалеко від Херсона, у місті Єлисаветграді. Можна з упевненістю сказати, що до кола спілкування Росетті в Херсоні входили представники грецької громади – офіцери російської армії та Чорноморського флоту, церковні діячі, представники купецтва. У Херсоні він мав нагоду познайомитися з видатною особистістю – англійським громадським діячем, гуманістом Джоном Говардом, який прибув до міста у жовтні 1789 р. Говард вивчав стан лазаретів, тюрем, допомагав хворим, але й сам захворів і помер 20 січня 1790 р. Є свідчення, що серед херсонців, які проводжали «лицаря добра й справедливості» в останню путь, був і князь Молдавський Еммануїл Росетті. [Негрескул В. Жизнь и смерть Говарда в Херсоне. // Русский художественній листок . № 21. СПб, 1852.]

У Херсоні минули останні роки життя Еммануїла Росетті. Факт поховання князя біля стін Катерининського собору, де могили героїв російсько-турецької війни утворили своєрідний меморіал, дає право думати, що таким чином його було вшановано за внесок у перемогу над Османською імперією у війні 1787–1791 рр. Довгий час спірним залишався рік смерті Еммануїла Росетті. Причиною цього стала помилка, що з’явилася в написі на пам’ятнику князя під час реставрації у 1870-х рр. На бронзовій табличці була викарбувана дата смерті: «8-го марта 1788 г.». Деякі сучасні дослідники вважали, що він помер у 1789 році. Але в метричній книзі Катерининського собору в Херсоні зберігся запис від 12 березня 1794 року про поховання князя Росетті: «Погребал протопоп Иоган Богданович [Іоан Боянович – К. Ч.] умершего князя Молдавского господаря Эмануила. Лет ему от роду 79». [Державний архів Херсонської області. – Фонд 207. Метрична книга Катерининського собору. – Опис 1. – Справа 262. – Аркуш 18 зв.].   Цей документ і дав можливість уточнити роки життя визначного грека,     чия доля таким дивовижним чином поєдналася з Херсоном.


Додатки:

Греки у Херсоні. Молдавський господар князь Еммануїл Джиані-Росетті. (До 300-річчя від народження. 1715–2015)  1. Герб роду Росетті. На малюнку представлена внутрішня частина гербу. Овальний щит пересічений надвоє: верхнє поле срібне, нижнє – лазурове. У центрі щита срібний кубок з трьома трояндами. Щит увінчаний князівською короною; у внутрішній частині   корони –

пурпурова шапка, оторочена горностаєвим хутром. Під щитом на пурпуровій стрічці латинський девіз: «SERENO AUT NUBILO SOSPES» («Сонячно чи негода – благополучний», інший переклад – «У сонячну днину чи негоду – виживаю»). Повний герб (блазон) включає також зовнішню частину: мантію, підбиту горностаєвим хутром,

щитотримачів – двох леви, що стоять на задніх лапах; над наметом – князівська корона з вінцем. (Невідомо, чи користувався фамільним гербом князь Еммануїл Росетті).

Дослідники наводять деякі відомості про те, що на його надгробку в Херсоні було зображення герба Росетті. [Мискевка Владимир Ион. Господари фанариоты Румынских княжеств на украинских землях. – «Омониа», Афины. –  №28, 29. 2002 г.


Греки у Херсоні. Молдавський господар князь Еммануїл Джиані-Росетті. (До 300-річчя від народження. 1715–2015)  2.   Олександр Рослін. Портрет молдавської принцеси Зої Гіка. 1777 р. Національний   музей Швеції, Стокгольм.

Зоя Гіка – дочка страченого за наказом султана Молдавського господаря Григорія ІІІ Гіка.

Доводилася племінницею дружині князя Еммануїла Джиані-Росетті – Ралиці Гіка.

Портрет написаний у Петербурзі, куди родина Гіка була запрошена імператрицею Катериною ІІ.



Греки у Херсоні. Молдавський господар князь Еммануїл Джиані-Росетті. (До 300-річчя від народження. 1715–2015)  3. Григорій ІІІ Гіка (1724–1777) – князь, двічі займав престол Молдавського князівства у 1760–1770-х рр., господар князівства Валахія у 1768–1769 рр. За проведення самостійної політики був страчений за наказом турецького султана  у 1777 р. Князь Еммануїл Джиані-Росетті був жонатий на сестрі Григорія ІІІ Гіка – Ралиці Гіка.


 



Чорна К.Д., зав.науково-ексопзиційним

відділом історії краю до 1917 р.

 
Більше статтей...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 9 з 39